Чорна сповідь твоя, Україно…
Не було тоді ні війни, ні стихійного лиха, ні розрухи, проте було непереборне первородне бажання їсти. Їсти просили діти. Їсти просили матері. Їсти просили старці.
Той страшний час згадує Україна палахкотінням свічок на підвіконнях хат, побудованих тими, хто вижив, їхніми дітьми та їхніми онуками.
Щороку в четверту суботу листопада Державний прапор приспущено як знак скорботи за померлими під час Великого Голодомору.
Пам'ять про страшне лихоліття своїх прадідів вшанували й учні ДНЗ «ВЦПТО ПП». 26 листопада у нашому Центрі пройшла година скорботи «Чорна сповідь твоя, Україно…».
Захід розпочався переглядом фрагменту фільму «Живі» із свідченнями очевидиці, яка пережила голодомор. З-за куліс пролунала статистика про кількість загиблих… Люди помирали просто на вулицях… Не було сили для поховання рідних…
Ведучі, тримаючи в руках запалені лампадки, вийшли на сцену. Відчувалося їх хвилювання, але це не хвилювання перед виступом, це переживання через усвідомлення свого обов’язку перед невинно убієнними: обов’язку зберегти та передати нащадкам пам'ять про них.
Зі сцени озвучувалися свідчення очевидців, було чути прохання: «Хліба…». Перед глядачами з’являлися малюки-зірочки – душі загиблих дітей. Звучали вірші, присвячені цій скорботній темі.
Присутні вшанували пам'ять про загиблих від голодоморів хвилиною мовчання.
Музичний супровід усьому дійству склав етно-гурт «Голос предків». Вони виконали композиції на сопілці та скрипці. І це був саме той час, коли скрипка плакала. Кульмінацією став виступ Гандзій Олександри Володимирівни та її доньки, під час якого чи не у кожного слухача з’явилися сльози.
Година скорботи завершилася виступом Директора Центру Савлука Олега Анатолійовича, який нагадав учням про традиційне в Україні запалювання свічок о 16 годині в суботу.
Хто не знає минулого – той не має майбутнього, кажуть у народі. Ми повинні пам’ятати цю трагічну сторінку нашої історії та робити все, аби надалі таке більше не повторювалося, аби жертва, яку заплатили українці не була марною, бо немає дорожчої ціни за свободу, ніж діти, які невинно помирають від голоду.
